Сучасна українська література. 

Савка Мар'яна Орестівна

Жінка чорнява ридає ридма

Жінка чорнява ридає ридма. Юрби яскраві труться боками Перед ареною, там, де корида, Де починається бій із биками. Ритми напружені. Зір – тятивою. Сотні очей запалились хворож. Хвиля судомна йде за ходою Чорноволосого тореодора. Ударом мідним прорвано тишу. Тупіт з арени в скроні загнало. Бик розтривожений коротко дише, Втупившись тупо у запинало. Червоно-чорне, чорно-червлене Тьмариться небо, загнане в коло. Тореодор посеред арени. Він молодий. Він всміхається кволо. Випад уліво. Випад управо. Рики юрби, наче хвилі потопу. Як він звивається, гарно і вправно, Грає мечами, бавиться кроком. Падає тяжко бик на коліна. Кривиться сонце – чаша розбита. Кров витікає з рани кармінна. Рветься корида. Стогне корида. Він усміхається, сильний і юний. Очі зухвалі виклично сяють. Тільки чомусь шаленіють трибуни, Тупіт і свист над чолом зависають. Сонячна чаша щербленим рогом Вгрузла між ребра. Стихла корида. Чорно-червона впала коргва. Жінка чорнява ридає ридма. Він молодий. Він всміхається кволо. Змовкла корида. Реви і ритми. Жінка чорнява вийде на поле Тореодору очі закрити. 

Анатолій Дністровий

Спроба ніжності

звірятко твого неспокою тремтить
я завжди готовий його приголубити

в очах прохання бути відвертим
я боюся вести тебе до безодні
злегковажиш і кинешся

там немає мого голосу
тільки привид болю
тільки сльози докору
гнітюча самотність

мріяв сховатися у твоїх очах
коли монахом блукав мій неспокій

тривогу вселяють думки
про кінець невідомого

коли я кудись зникну
ти зможеш мене знайти
у таблиці менделєєва

Ґудзь Юрій Петрович

Очі згубились...

Очі згубились
в чорному лісі,
Місяць скотився
з небес.
Шурхоти, шерехи,
в листі,
Осінь стомилась,
як пес,
і прилягла...